Гутиря В’ячеслав Володимирович народився 18 травня 1960 року в місті Бахмут, Донецька область. Наразі живе та працює в с Яремівка, Харківська область.
В 2013 році нагороджений званням Заслужений художник України
У грудні 2024 року нагороджений Відзнакою Президії Національної академії мистецтв України за проект “Мандри”
український художник, куратор, мистецтвознавець, критик
Людина-степ, людина трава, людина-історія. Вячеслав – скульптор. Дерево, камінь, глина – його стихія, його знання. Закручені, як язики полум’я, як стеблини степової трави, скульптури угвинчуються в небесну твердь, вітром крізь серце викликаючи з небуття міфи і легенди давніх часів. Звивісті тіла амазонок, навіяні колиханням трав; закручений рукою жорстокого воїна-скіфа в тугу спіраль кінь – відлуння, що живе в землі. Скульптури застигли в станї вознесїння, переходу до нової субстанції. Вони злилися в любовному прагненні, набуваючи мирних округлих форм – знаків добра.
Вячеслав провокує до збудження сили зачарування та інтелектуальної сприйнятливості землі, на якій живе. Для нього не існує поняття провінції, глушини. Його роздратована свідомість протинає тисячоліття, він, як бог, повертає до життя, до пам’яті з пітьми гротів Аіда погублену душу краю.
В скульптурах Гутирі немає й тіні невпевненності, вони – полум’яний вихор, що відганяє зло, вони – вірні обереги степняків.
культуролог, кандидат мистецтвознавства
Якщо говорити про мистецьке спрямування В’ячеслава Гутирі, то вийде просто і складно водночас. Просто, це в сенсі професійної бази, те що закладається правильною художньою освітою і що потім проявляється і в композиції, і в роботі з кольорами, і в роботі з об’ємами та фактурами. Просто щодо образів в творчості Слави, навіть коли вони є складними за наповненістю, вони прості й зрозумілі, бо йдуть від Природи з великої літери і від звичайної людської природи, яка завжди співвідноситься з великою Природою.
Щодо складності, то в моєму розумінні мистецтва, це комплімент. Навіть просте мистецтво повинно бути складним у сенсі багатошаровості закладеної у мистецтві культури, її архетипів. І Славко постійно своїм мистецтвом, ніби антеною, виловлює з простору візуальні образи українських архетипів. У Славка чудово розвинена ця природна «антена».
Звісно ж, складність і в тому, що Гутиря-скульптор, безумовно впливає на Гутирю-живописця. Це проявляється, зокрема, в тому, що навіть станкові роботи Слави мисляться монументальними, а у його фігуративізмі завжди присутні елементи декоративізму, причому теж монументального, який оперує не великою кількістю дрібних деталей, а об’ємами і кольоровими масами. У той же час, присутній і зворотній зв’язок, коли живописець впливає на скульптора, достатньо поглянути або пригадати дерев’яну розписану скульптуру Гутирі.
Ось такий взаємовплив монументального у живописному і живописного у тривимірному, становить те, що можна назвати стилем В’ячеслава Гутирі, і що дозволяє одразу виділити його роботи серед інших.
Та за цими роздумами мистецтвознавця я все одно не забуваю про істинну природу Славкової творчості. Великий Степ дає багато вмінь і наснаги, та багато потребує взамін. Тут не виживають слабкі духом і серцем, тут треба поважати богів природи і, водночас, тримати свою долю у власних руках. Не вірите? То подивіться на В’ячеслава Гутирю.
художник
..Більш за все я вірю йому, коли він, примружившись, слідкує за траєкторією сокола над степом, коли дивиться у вогонь, коли працює над новою скульптурою.
Скульптура… Безумовно, це перше його кохання. Безкорисливе, алогічне, ірраціональне, палке та..взаємне. Гутиря – скульптор Божою милістю. дерево, вапняк, піщаник, бронза, мармур, сіль – все начебто тепліє під його рукою, незмінно тепліє.
Все саме духовне, високе, тонке, таємне та приховане відкрилося йому саме тут. Тут він – вдома. Найбільш камерні його твори малих форм та напружений пафос паркових монументальних скульптур не суперечать один одному силою виразності. Таке відчуття форми дається лише тим, хто благоговійно шанує її.
© 2024. Всі права захищені.
